Ці мої націоналісти - вони мають призначення:
вони підбивають мене на необдумані вчинки,
які мають для мене значення,
примушують мене почуватися в цьому просторі просто чудово,
навіть якщо вживаєш, як молоко й каву,
дві різні мови.
Ці націоналісти - вони знають, на який важіль натиснути.
Ми інколи одне одного притискаємо до стіни,
але тільки тоді, коли треба притиснути.
Ми приблизно про одне думаєм і майже одного хочемо,
а все тому, що в нас ідентичні перешкоди
і ми всі ідентично задрочені
цим становищем,
яке привчило нас вживати дві різні мови,
майже як молоко й каву.
І це майже смачно,
але погано впливає
на систему травлення.

Сіль твоїх морів
пустить сок.
Цей пісок -
щоб лишити крок.
Ці птахи
не їдять з руки,
я не знаю, де
більше йти.
На один кордон -
стільки псів.
Всіх не обминеш,
як би не хотів.
Сонце угорі -
наче білий стяг.
Краще говори,
тиша - це не шлях.

Не зважай на ці маленькі проколи:
це просто час, він має право на ігри.
Він більше не хоче макдональдсу й коли,
і навіть порно йому трохи обридло.
Слідкуй за його ледь вловими жестами,
які нібито й не тобі призначено.
Ти ж знаєш: твоя релігія й супільна верства
не мають для нього ніякого значення.
Він хоче чогось суттєвішого, ніж твої інтернет-сторінки,
він точно знає, що ти йому не відмовиш.
Справа в тім, що в часу є час на реальні оцінки,
а в тебе є лиш кілька хвилин на розмови.
В принципі, в усіх є вибір, і ти теж припиниш ці ігри,
сплативши попередньо рахунки і повернувши застави.
Ти знаєш, чого він хоче: твоєї крові і шкіри.
І це, безперечно, його право.

Хоч якось, але щоб тихо.
Менше слів - менше лиха.
Сонце - вогняна глиба,
я у воді, як риба.
Як риба - серед каміння,
дорога - така осіння,
жовта, як руки бога,
і така ж довга.

ранки як рани

Прямую вулицею. Дуже хочу
світла,
щоб світлофори - тільки зелені.
Щоб ніч - непомітно.
Щоб зимно,
щоб дерева в кріогені.

Щоб світ
стікав крізь пальці,
як вода,
і не скінчився
сотні літ,
як телефонний дріт,
і ми - засланці
цієї нескінченної зими.
До весни.
Відкрити очі - вранці,
і в цьому ранці - ми.

Мої друзі подалися в сітьовий маркетинг.
Сітьовий – від слова сітка.
Мережа – це дещо інше.
Вони телефонують мені й запрошують на конференції,
А я на жодній не була, окрім тієї, що про Стуса.
«Приходь! - говорять вони. –
У нас тут весело! У нас тут сітьовий маркетинг
І панамериканський капіталізм».
А мені хочеться запитати,
Як у них життя, у моїх друзів,
Хочеться чути їхні смішні історії рідними голосами,
Хочеться крикнути:
«Друзі! Ну навіщо вам той сітьовий маркетинг?
Що він вам дасть, сітьовий маркетинг?
Хіба я гірша від сітьового маркетингу?»
«Нам відкриються таємниці. – говорять друзі. –
Відкриються всі запитання й відповіді,
Навіть ті, про які ми ніколи не хотіли чути.
Нам відкриється світ». – Говорять друзі.

Але, друзі, хіба можна керувати цим світом
За допомогою сітки?

Холодне сонце. Вільний темп. Жовтогарячий акрил.
Сезон просохлої трави, сезон поламаних крил.
Кеди на цвях, темне скло, час підбивати підсумки.
Юрба порідшала, тиск відійшов. Двоє грають у піжмурки.

Пальці - цвяхи, подих - магніт, привід - не те, щоб поважний.
Тиск стрибає - вгору, вниз, в тіло вмурований важіль.
Не відступай, не вповільнюй крок. Сховатись - ніколи не пізно.
Трошки крові, трошки кісток. Просто тримайся ритму.

Повітря ущільнене, сонце, дроти, натягнуті в неба безодні.
Ми майже стомилися. Як не крути, ми добре пограли сьогодні.
Розмінюй купюри, стрибай у метро. Зупинка - і майже вдома.
Вечірні програми, вечеря в бістро, можливо, ще трохи втоми.

Ми майже закінчили. Порція слів, трохи рефлексій для фону.
Вікна закрито. Павутиння гудків єднає міські телефони.
Стіни і скло, світлофори, шляхи, поверхи, сходи, люди.
Ми добре пограли, як не крути. Заший мені, сонце, груди.

Ми просто хочемо заповнити трошки простору. До речі, нас двоє.